Хто ми?

Хто ми? Та де живем?
Що ми забули в цій юдолі?
Та по життю, ми промайнем,
Пізнавши щастя, сльози, горе.
Таке життя, така година,
Що ставши сивим, в забутті
Думками мрію, як дитина,
Що загубилася в краю
Де все яскраво та красиво

Де мама пестит та холить,
Та ніжно співи промовляє,
Ну, як дитя це, не любить,
Що вслід за мамою співає.
Я жив, як цар, серед зірок
Я слухав співи соловїні
На все життя завчив урок...
Не брав чесноти  я на кпини.

Гуляв, омитий я росою
Стрибав по травах, босоніж
Та мріяв бути козаком, героєм….
Шаблюкой лотрам голови я зніс.
Ті лотри, всі в моїй уяві,
Порозбігались вдалечінь
Я їду на коні, до мами,
Що виглядає звідусіль.

Де ж ти пропав, герой, козаче?
Чому не прибув на обід?
Ми хвилювались, одначе
Нам ворон звісточку приніс,
Що ти гуляєш серед поля
Лозину знову осідлав…
Я припадаю в руки мамі
Та чисту правду розказав

Що я все чую, сердцем малим
І шепіт вітру, листя спір
Та як джерельце все стрекоче…
Живу я цим … до самих пір.