Це був сон: незвичний, дивний,
Той, у якому ти була.
Сон химерний, безнадійний,
Ще де любов життя.
Ми йшли поруч на світанні,
Лише ми двоє: ти і я.
Ти купалася в коханні,
І була навік моя.
Згодом хмари налетіли,
І грім гучний до нас озвавсь!
Земля з Небом гомоніли,
Нас ділили... Та хто ж зоставсь?
А моя душа ще бродить,
Бо не знав, що донька Неба.
Не для мене сонце сходить,
І життя мені не треба
Без кохання і без неї,
Бо вона - моя надія.
Ніби паросток лілеї -
Моя мрія, ейфорія.
Дивний сон, а ,може, доля,
Чому бути - не минути.
Бо на все є Божа воля,
Чи ще жити, чи сплакнути
І пустити твою руку,
Яку усе життя тримав?
Віщувало це розлуку,
Але мій сон вже відступав.
Не для мене сонце сходить,
Промінь дарує знов і знов.
І мій сон уже проходить,
Я забуваю про любов.
Це був сон...
© Copyright: Алехандро Мена 3, 2013
Свидетельство о публикации №113080405656
Свидетельство о публикации №113080405656
Рецензии