На давнiй мотив

У цій країні, сповненій мрій і жадань,
Ця гра «незнативигадкачидійсність»
Я  - хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу, хочу,
                до дідька лисого буддизм.
Мій давній ворог, замовляння
                усі твої збулись,
Закляття давнього пророцтво –
Гондола з пащею дракона
І перевернуті світи – день-ніч, ніч-день.
Фіалкові глибини ночі і барвінкове небо дня в очах в рожевих окулярах,
І скільки окуляри не знімай – так бачу близько тебе-себе-тебе  в переплітінні.
***
Серед зміїстої рівнини шукала квітку.
Знайшла нарцис гігантський – упала низько, навколішки вклонилась змію, ужалена у серце.
***
Ти прийшов запізно.
Асфоделі.
В долоні ліра –  не лілея.
В устах – лиш голос, а не поцілунок.
Гермесе, не нашіптуй обіцянок.
Богам не вірю, поготів – коханню.
***
Чаклунка-ніч, знайди мене, влови у свої сіті.
Заколихай у вічнім сні
                без сновидінь.
Не хочу снити. Снити безумом п’янкого безу, цією памороччю рук.
Долонею, що виведе з пітьми.
Я бачу світло. Я злітаю в колізеї. Хто глядачі?  Прощайте!
Квітка. Я буду квітка. Не лілея.  Цій квітці імені нема.