Было так... и доселе. Из Тараса Шевченко

Т А Р А С  Г Р И Г О Р Ь Е В И Ч  Ш Е В Ч Е Н К О
 
БУЛО, РОБЛЮ ЩО, ЧИ ГУЛЯЮ...



 ***

Було, роблю що, чи гуляю,
 Чи богу молюся,          
Усе думаю про його       
 І чогось боюся.          
Дурна була, молодая,—    
 Я все виглядала,         
Чи не шле за рушниками...
 І не сподівалась,         

Що він мене, дурну, дурить.   
 А серце боліло,               
 Ніби знало, що так буде,            
Сказати не вміло.               
 А якби було сказало,             
   То я б не любила,               
 Може, була б до криниці               
У гай не ходила,            
А то вранці і ввечері       
 Ходила, гуляла...            
Доходилась — осталася,      
Навіки осталась             
 Дівувати. Тяжко мені         
 У матері в хаті             
 Старітися. А своєї          
 Вже хати не мати!            
А ще й досі, чи роблю що,   
Чи то так гуляю,            
 Усе думаю про його,         
 І сама не знаю,             
Чого думаю! Чого я          
 У той гай ходила?            
І за що його так довго,      
Так тяжко любила!            

 [Перша половина 1849,
Косарал]


-------------------------------------------------


 ***

Было так - тружусь, гуляю,
  Богу ли молюсь я,
Всё я думаю о нём и... 
 И чего боюсь я ?
Глупая и молодая,
 у окна сидела -
Вдруг придут за рушниками...
 И не  разглядела,
Что меня он, дуру, дурит.

А сердце болело,
 Словно, знало всё, что будет,
Но сказать не смело.
 Ну, а если бы сказало,
То я б не любила,             
Может, к роднику лесному
 Я бы не ходила,
А то утром и под вечер
 Ходила, гуляла...          
Доходилась —  и одна я,
 Навсегда осталась
Незамужней... Тяжко очень
 У матери в доме
Стариться... А своего мне
 и не ждать уж боле!
И теперь, когда в трудах я,
 Или так гуляю
Всё я думаю  о нём и...
 И сама не знаю,
Думаю зачем?! Зачем я
 В лес тогда ходила?
И за что его так долго,
 Тяжко так любила!