Невiдправленi листи

Лежать в шкатулочці переді мною
Колишні невідправлені листи.
Тоді щасливим був я із тобою,
Та загадково усміхалась ти...
Я думав, є відвертими стосунки,
Але, напевно, в чомусь прогадав.
Читаю знов я вірші-подарунки
Про те, як я без пам'яті кохав...
Писав листи та так і не відправив,
Бо іншому ти віддана була.
Крутились в мене ніби якісь справи,
Коли ти від'їжджала із села...
Так непомітно й роки промайнули...
Я до цих пір, як вільний птах, один.
Вже майже у селі тебе забули,
Та раптом потяг з Києва в Кузьмин.
Із дітками двома ти на пероні,
Приїхала у гості до сестри.
У тебе де-не-де вже сиві скроні,
І зморшок над бровами більш, як три.
Я взнав, що розвелася з чоловіком...
Напевно доля є така твоя.
Чогось важкі зробилися повіки,
Душа налилась тугою моя.
Промовчав, наче знехтував тобою...
Утік на самоту, як дикий вовк.
Пішли гарячі співчуття сльозою,
І головою у стіну я товк...
Не вистачило мужності для того,
Щоб свої мрії втілити в життя.
Я знов один виходжу на дорогу,
Шукаючи якогось забуття.
Від кого я утік тепер? Не знаю...
Хоча перед очима - тільки ти!
І в котрий раз я з трепетом читаю
Колишні невідправлені листи...

10.11.2001