Поклав тихенько руку на плече,
Сльоза від щастя пада раптом,
Десятки літ на серці гарячЕ,
То рідність душ живе моментом.
Сміялись, плакали, раділи, співчували,
Стрибали вільні на краю Землі,
І відривали ноги та взлітали,
Зрівняти зараз - були ще малі..
Він знав завжди - вона помітить,
Бо є дзеркальним відблиском його,
Візьме за руку, розуміє, вірить,
Не шкода їй тепла свого.
"Дойшли стежину разом, до кінця,
Та й не кінець то, а лише початок,
Бо душі вічні, тільки обіцяй,
Завжди стрічать зо мной світанок.."
Р дн сть душ
© Copyright: Валентина Капшук, 2013
Свидетельство о публикации №113080204811
Свидетельство о публикации №113080204811
Рецензии