7-й сонет Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)

7

Поглянь на схід, коли ласкава Сила
Несе очам ранкове торжество,
І славимо ми Сонця лик - Ярила,
Вбачаючи у ньому божество.

О, як він легко на узгір’я сходить -
Усіх гараздів ладний заводій!
А щедрий же… з самого небозводу
Все сипле й сипле зерна золоті!

А станеться… коли згори, змарнілий,
У ніч пірнути велет поспішить, -
Його ніхто вже зором не поцілить,
Щоб мить блаженну серцем пригубить.

Цінуй життя, бо й ти підеш у Вічність;
Залиш себе у сині, чоловіче. 


СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)

7

Поглянь на схід, коли прекрасне світило
Підіймає свою палаючу голову, поставши перед зорами всіх тих,
Хто присягає на вірність новоявленому видовищу,
Поглядами обдарувавши його святу величність,
І воно, зійшовши на високий небесний пагорб,
Нагадує дужого юнака в самому розквіті сил,
А погляди смертних, що звернуті до нього, все ще сповнені захоплення,
Супроводжуючи його золотисту ходу;
Але потім, коли сонце досягає найвищого піку в уже втомленій колісниці
І, як посивілий старець, віддалиться від сущого дня,
Його віддані шанувальники відведуть очі
Од його ходи і вже будуть дивитися в інший бік.
Так і ти пам’ятай, коли сам переходитимеш середину свого півдня:
Помреш, і нікому буде про тебе подбати, якщо не матимеш сина.


№ 7
Lo in the orient when the gracious light
Lifts up his burning head, each under eye
Doth homage to his new-appearing sight,
Serving with looks his sacred majesty;
And having climbed the steep-up heavenly hill,
Resembling strong youth in his middle age,
Yet mortal looks adore his beauty still,
Attending on his golden pilgrimage:
But when from highmost pitch with weary car,
Like feeble age he reeleth from the day,
The eyes (fore duteous) now converted are
From his low tract and look another way:
So thou, thy self out-going in thy noon,
Unlooked on diest unless thou get a son.