На панщині пшеницю жала,
Втомилася, не спочивать –
Пішла в снопи, пошкандибала
Івана-сина годувать.
Воно, голодненьке лежало
У холодочку, під сніпком.
Вона взяла, нагодувала,
Та й задрімала із синком...
Закрався панський син-облуда,
Голодні губи облизав,
Задрав спідницю попід груди
І сміло жінку ґвалтував.
Вона просилася, кричала,
Благала захисту в богів...
Душа безгрішная зів’яла,
А кат вдоволено сопів.
Пройшла хвилина, друга, третя,
Перевернувся пан, лежить.
Вона йому серпа у серце –
Нехай, тварюка, покричить.
Звелись докупи брови люті,
Заверещав, скрививсь, ...замовк.
Зробились очі каламутні,
Завмер навік паскудний вовк.
Підбігли люди, подивились,
Перехрестились в тишині.
Дитя до мами прихилилось
І усміхалось у вві сні.
1.03.1991
Шевченко-2000
© Copyright: Виктор Дым, 2013
Свидетельство о публикации №113080105412
Свидетельство о публикации №113080105412
Рецензии
