Бувають дивнi днi

Бувають дивні дні – тихі й порожні, мов покинуте місто.
Дні, коли розмовляти – втома, писати – мука, слухати – надмір зусиль.
Бувають дні, коли тримаєшся за спогади, мов за линву над прірвою, і розумієш, що марнота пригадувати і мріяти, але боїшся загубити бодай найдрібнішу ланку з ланцюжка, що пов’язував минуле із майбутнім, бо розсипається, розсипається і падаєш, падаєш…
Треба сказати так багато, що краще мовчати.
З мовчання складають високу стіну.
Замуровують тебе у ній, як весталку, що втратила цноту. Залишають лише свічку спогадів, шмат хліба надії і глек із водою марноти. Цього забагато, щоб умерти, але замало, щоб жити.
Це так милосердно – залишити глек зі спогадами.
Це так гуманно – не класти останньої цеглини, пустити струмочок повітря…
Бувають дивні дні.
Але вони веселіші, аніж ночі.


Рецензии
Жаль, русскоязычного варианта нет)

Валентин Молчанов   08.11.2013 18:37     Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.