Вразлива...

          Я дуже вразлива – ти знаєш про це
І завдаєш ти удару
Нещадним вогнем ти палиш мене
І гониш від краю до краю:
По вулицях пекла, по вістрю ножа,
По краю життя і бажання.
Ніколи не знав ти, що значить межа –
Межа між зніщанням й коханням.
Звичайно, з тобою щаслива була
Коли обіймав ти до рання,
Коли пісні мені дарував,
Цілунки палкі до світання.
Коли ти любов'ю мене називав
Я крила свої розпускала
І в снах, як лебідка скажена ота,
Між хмар я безкраїх літала.
А серце моє, як голубонька билось,
Свободи хотіло, на волю просилось...
Дивилось в майбутнє і віщувало.
Все знало, проте таки ніжно кохало...
Та й досі кохає, хоча й схаменулось
І в сни де не знало тебе, повернулось;
Та там пустота – тебе там бракує!
Мій любий, там небо без тебе пустує
І сонце, без тебе, лиш зірка проста;
Звичайна вона, така ж , як і я.
Такою зробив ти мене і покинув
І сизим орлом до другої полинув.
А серце моє віддавати не хочеш?
Ти почуття мої знову морочиш...
Та ти зупинись і мене відпусти,
Бо більше не хочу вінки я плести
По смерті своїй. Я житиму далі,
Ти вільний тепер, та тебе я благаю:
Хоч іноді ти пам'ятай про дівчину,
Яку так нікчемно і низько покинув.
Дівчину, що зіркою стати хотіла
Тобою жила і до тебе летіла.