Нехай на небі очі поцілують
Зорю, що стала рідною для них
І почуття холодні подарують
Коли дощі впадуть з очей із їх
Коли всі квіти з соромом лягали
На тіло, що оголене жило
І вени ніби руки простягали
На інше, на чуже її добро.
Упали з вік печальнії слова
Зірвались з серця зорі – поцілунки
Злились у танці дивнії тіла
Упали з вуст бажані подарунки
І доторкнулося тоді ж бо дві душі
Руками ангел знов провів по спині
Тепер вони удвох і не одні
Зустрінуть дощ вони в чиємусь житі
Зустрінуть дощ... і жито схаменеться
І крик з душі у небо відлітає
Мабуть колись до них він і вернеться,
Кохання від тепер в душі їх сяє.
Крик з кохання
© Copyright: Юлия Ганненко, 2013
Свидетельство о публикации №113073010211
Свидетельство о публикации №113073010211
Рецензии