У коней коняча доля
І живуть вони в неволі.
Служба їхня віз тягати,
Трохи їсти, трохи спати.
Запрягають їх у парі.
Тягнуть віз, аж іде пара.
Батіжком лиш підганяють
І про втому не питають.
А була така кобила,
Що одна весь віз тягнула.
Часто по спині шмагали,
Відпочити не давали.
Віз тягла, зривала жили.
Хто хотів – того возила.
Їздили і потішались,
Думали, так завжди буде.
Та кобила не здержалась
І втекла. Хай знають люди:
Міру треба трохи мати,
Коні свої шанувати,
Щоб вони могли ще жити,
Окрім того, що возити.
байка про кобилу
© Copyright: Таня Ларшина, 2013
Свидетельство о публикации №113072807663
Свидетельство о публикации №113072807663
Рецензии
