Блискавицi серця XLII, новопреставлена

1.

нам іти по землі
при задутих свічках
і шукати в золі
згарки рані

наші дні замалі
але доля в руках
жде вітрів на політ
на останній

2.

не чекай
з дня на день
від життя світлячка
час по колу веде
по забутих стежках
і знайомить тебе
з невагомістю стану
онімінням небес
глибиною нірвани

все здається новим
і спалахує знаним

3.

ніч звиває плющем
що лускою з кори
ген до неба тече
і впадає у крону
де розлистаний щем
серцевинно горить
де зірок як очей
що сторонні

і стає все новим
та близьким звіддалля
свіжий шерх для сови
для колиски — маля

і знайомиться ніж
по точилі з гортанню
і живеться війні
в кожній згоєній рані

4.

так багато тих і
і так мало цих ба
для покути гріхів
для появи обав

ще звикати дощу
до калюж висоти
а мені — щоб відчув
як маліє пустир

ще звикати до сонця
земному старанню
неодмінно рости
і колись розцвісти
як не колом з води
то принаймні зітханням

5.

страх породжує страх
і заходить в літа
наче кров на уста
двічі в ту саму річку

хто боїтся хреста
той до біса пристав
в того кров негуста
темне серце — несвічка

6.

я на розмах крила
наберу висоти
а в дорогу — терпцю
дрібку маку
щоб земля відбула
як лапатість води
чи геєна свинцю
в час атаки

і на тій висоті
з тих ірійних низин
прибуватиму як
перемога
як до муки святі
чи у серце полин
там розрада моя
і пороги

там немає гріха
і зітхання у сні
білочисто сліпцю
а глухому
вся душа затиха
мов знекровлений гнів
і він чує оцю
грань рухому

де тамується плач
переноситься стук
притирається дзвін
сон колише
де на розмах крила
плани Божі ростуть
прислухається Він
хто ще дише

24 Липня, 2013