Полюби промінь сонця з блакиті,
Перелоги, росою умиті.
Усміхнись туманцю павутині
І вбирай рідне все по краплині.
ПРИСПІВ.
То ж люби, моя квітко-дитино,
батьківщину свою — Україну.
І не вір ти ніколи нікому,
ЩО МИЛІШЕ Є РІДНОГО ДОМУ!
Незабудкою стеле стежина,
Де в калині біліє хатина.
Мама ніжно тебе там гойдала,
В колискову надію вкладала.
То ж люби, моя квітко-дитино,
батьківщину свою — Україну.
І не вір ти ніколи нікому,
ЩО МИЛІШЕ Є РІДНОГО ДОМУ!
Бо як вернешся звідкись додому,
Крилом вірності зніме всю втому.
Освіжишся з криниці водою,
Душа буде повік молодою.
То ж люби, моя квітко-дитино,
батьківщину свою — Україну.
І не вір ти ніколи нікому,
ЩО МИЛІШЕ Є РІДНОГО ДОМУ!
***
© Copyright: Татьяна Школяренко, 2013
Свидетельство о публикации №113072301285
Свидетельство о публикации №113072301285
Рецензии