Зелене листя, яке опало з дерева, нагадує про подих осені. До неї, звісно, ще далеко, але пережитки минулих років дають поштовх. Надії згасають, хвилини сходять по лівій стороні циферблату. Останній укус комара.
Цукор із целофану не такий вже смачний. Каву не можливо пити спочатку. Її вже нема.
І якщо в холодильнику залишилась остання крапля вершків- вона 100%- остання.
Немає надії ні на що.
Хвороблива поезія мого внутрішнього голосу не донесе тієї пісні, що лине у голові та натисками клавіш клавіатури.
Що може бути страшнішим, засинати у смутку? Смуток уві сні.
Крендельок із ларька зав’янув навіки.
На моєму рахунку- нуль балансу.
Я граю мовчки.
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.