Расцету в последний раз...
Що цього разу, циганко,
Скажеш нового мені?
Знов відібрала зла доля
Те, що належить землі?
Що, доля моя — кручина?
Що, в мене її нема?
А дзузьки! Росте два сини
І я ж бо, ти чуєш, жива!
Жива! Як калинова гілка,
Яку хтось зламав... В чім річ?
Вона ж розцвіла, мов дівка,
У першу весільну ніч.
Нехай доведеться зав'януть
Їй завтра, як сонце злетить.
Але ще сьогодні калина
Живущою силою зрить.
То й я. Розцвіту востаннє
І вип'ю усе сповна.
А потім що буде, те й буде.
Хіба я така одна?
© Copyright: Татьяна Школяренко, 2013
Свидетельство о публикации №113071809252
Свидетельство о публикации №113071809252
Рецензии