СПОДІВАНКА
Певно, ти заблукав у дорозі...
Я ж чекаю, як завжди, любий,
Твого русого з просіддю чуба,
Твої карі очиці-згуби.
Твій прихований в устах усміх,
П'янкий погляд, лукавства сповнений,
Почуть хочу все ж серцем стомленим,
Що прихід твій став чимсь обумовлений.
Хоч скупішим ти став на ласку
І словам не сплестися в віночки.
Ти поглянь,як чекають синочки,
Їх цокочуть серця, мов дзвіночки.
Невже доля тебе обікрала,
Не навчила в душі шаленіти?
І в житті хоч раз так полюбити,
Щоб на вічність розсудку лишитись.
І думки тобі б зникли бентежі й сумні.
Не лякався б життя перепетій,
І щасливі були б на планеті
П'ять частинок нової сім'ї.
***
© Copyright: Татьяна Школяренко, 2013
Свидетельство о публикации №113071406665
Свидетельство о публикации №113071406665
Рецензии