Одиночество
САМОТНІСТЬ.
Смикнула струну свого серця
Необережно. Ненавмисно.
І озвалася вона гірким спогадом.
Буревієм завертіла, морозом залоскотала.
Інеєм висріблила.
Дивлюсь, аж зупинилась моя самотність
Витвором Пігмаліоновим.
Дивуюся і ніяк не збагну:
Чому я до неї така небайдужа?
За що це їй шану віддаю, беззвучно ридаючи?
Ні, треба швидше зібратися з силами
І розбити цей витвір душі невгамовної.
Вірю, розпливеться вона
З появою першого ж сонячного промінчика.
© Copyright: Татьяна Школяренко, 2013
Свидетельство о публикации №113071406649
Свидетельство о публикации №113071406649
Рецензии
