Косовиця

Через річку – косовиця,
Ранок трави вкрив росою,
Тільки п’ята, та не спиться…
Хтось чаклує над косою
Та бруском заводить пісню,
Що розноситься луною…

У спідницю одягнулась,
Заховала шовк у коси –
Потягнулася красуня…
На вікні - квітки, приносить
Їх Андрійко!  Рве, де клуня*,
Інше - топчуть ноги босі.

Кличе Ганну, ген, за річку,
Он, коса  - готова досі!
Розглядає діва личко:
Очі чорні, погляд скоса,
Посміхатись мають звичку
Ті  вуста, як мак у просі…

Косовиця сонцем сходить,
Поле гріється, лоскоче.
І Андрійко Ганні годить,
Косить швидко та охоче,
Бо дівчина – дивна врода,
Підібрала край сорочки.

В’яже снопики дбайливо,
Жартівливо поглядає…
Хмари сунуть грізну зливу…
Молоді усе встигають!
Як кохають – всі щасливі,
Їм і поле краще раю!

Все, що треба, покосили,
У човні перина – сінна, 
Там лягла Ганнуся мила.
За водою з вітром линуть,
Ще й Андрійко має силу,
Весла в скрипіт, ніби винні…

«Не греби, ця мить не вічна,
Хай та річка буде ширша,
Ми ж у липні, а не в січні,
Чи гроза за спеку гірша?»
А вуста в цілунок кличуть,
І навколо тиша, тиша…
(13.07.13)


ОНЛАЙН-ПЕРЕВОД:

Через реку – косовица,
Утро травы укрыло росой,
Только пятая, и не спится.
Кто-то колдует над косой
И оселком заводит песню,
Которая разносится эхом.
 
В юбку оделась,
Спрятала шелк в косы –
Потянулась красавица.
На окне - цветки, приносит
Их Андрийко!  Рвет, где рига,
Другое - топчут ноги босые.

Зовет Анну, ген, за реку,
Вон, коса  - готовая до сих пор!
Рассматривает дева личико:
Глаза черные, взгляд искоса,
Улыбаться имеют привычку
Те  уста, как мак в просе.
      
Косовица солнцем всходит,
Поле греется, щекочет.
И Андрейко Анне угождает,
Косит быстро и охотно,
Потому что девушка – удивительная красота,
Подобрала край сорочки.

Вяжет снопы бережно,
Шутливо посматривает.
Тучи несут грозный ливень.
Молодые все успевают!
Когда любят – все счастливые,
Им и поле лучше рая!
 
Все, что нужно, покосили,
В лодке перина – сенная,   
Там легла Ганнуся милая.
За водой с ветром несутся,
Еще и Андрейко имеет силу,
Вёсла в скрип, словно виновные.
 
«Не греби, это мгновение не вечное,
Пусть и река будет шире,
Мы же в июле, а не в январе,
Гроза ли за жару худшая?»
А уста в поцелуй зовут,
И вокруг тишина, тишина...



*Клуня(укр) -рига(рос) - хозяйственная постройка, в которой сушили снопы перед молотьбой.