Всі плакали...всі...від слабких і до сильних....
Всі мріють і мають в житті якусь ціль....
Щоб лопнуло все, як у пУзирях мильних,
Нам варто зажить ворогів, наче міль.....
Всі плакали...всі...від диктаторів...бідних....
У всіх руйнувалися мрії, думки....
У всіх були сльози: бродяг чи солідних...
Життя, наче море; межа— це буйки...
Нам далі не можна за них запливати...
Якщо ж і зайшли...то чи варто казнить??....
І що б не було, все ж не варто здаватись,
Бо в бОю лиш й зможем чогось досягти...
Всі плакали....всі...коли було погано....
Коли негаразди і біль у душі.....
Всі плачуть, коли заживаються рани
І серце ховають у терни мерщій....
***
© Copyright: Тетяна Сугак, 2013
Свидетельство о публикации №113071301422
Свидетельство о публикации №113071301422
Рецензии