Вiн-Вона-Море
Вона оживала весною, переживши чергову зиму, як передчасну смерть. Вона жила влітку. Тоді вона особливо відчувала Море. Де б вона не була, прокинувшись рано-вранці на околиці загуменкового містечка чи в глухому подільському селі, чула присутність Моря, його вільного дихання, його зітхання глибокого. Хай селяни чи проли ще сплять, хай несамовито співають птахи, хай цвіркуни заливають доземний простір по вінця, Вона чула шум Моря. Чистого. Позбавленого галасу припляжних перекупок, наброду, що прагне шашликів з казна-чого та контрафактних вина і горілки, сиріч водки. Вона достеменно знала, щоб почути його, відчути його глибини, що належать восьминогам, дельфінам та скатам категорично не треба їхати на вкраїнські так звані морські курорти, аби вони не зруйнували її дитинного зачарування Морем. Бо вона була втаємничена у його природу, чула його голос, розмовляла однією з ним мовою. Мовою моря…
Море пестить їх ноги. Вони йдуть безкінечним безлюдним пляжем. Їх пальці сплелися. Вони посміхаються. Нарешті здійснилось: вони живуть біля моря. Завжди теплого. Вони живуть разом: Він-Вона-Море…
Свидетельство о публикации №113071008627
Шон Маклех Патрик 06.04.2021 16:39 Заявить о нарушении