Ти мій, Туманний Альбіон,
Мій Еверест,моя Говерла,
Жаданий, незабутній сон,
І мрія ,що в душі не вмерла.
Я без страховки по стіні,
Повзу, у кров, стираю душу,
А смутку брили кам’яні,
Пекельним болем серце душать.
Зриваюсь з скель,лечу в пітьму,
На ешафот думок жагучих,
Отруту в тіло льє німу,
Мовчанням збуджене гадюччя.
Та серце у пітьмі горить,
Гадюча вжалить та відступить,
А Віра, все залічить вмить,
Та смуток розітре мов в ступі.
І знов на скелі я повзу,
По сантиметру в серце миле,
Щоб випити сльози росу,
Знаходжу у коханні сили.
Вже чує труби Єрихон,
Вершина поруч, в метрi, в кроці,
Ще крок й позаду Рубікон,
Ми все здолати разом в змозі.
Ти мiй, Туманний Альбiон
© Copyright: Федик Юрий Михайлович, 2013
Свидетельство о публикации №113071000802
Свидетельство о публикации №113071000802
Рецензии