З недавніх пір ненавиджу я потяги.
І кілометри що між нами стали.
Ненавиджу ті між країнні протяги.
Лиш небо спільне, і рельси-вени ці зі сталі.
З недавніх пір ненавиджу я гроші.
І хоч раніш була до них байдужа...
Вони нам створюють нестерпні ноші.
Це через них ти так далеко.
Я недужа...
З недавніх пір ненавиджу я час.
Його з твого від'їзду так багато.
Пройшло так мало, і нестало "нас"
Щоб він минав скоріше, буду я благати.
З недавніх пір для мене тяжка ніч.
Бо ми з тобою її порізно проводим.
Здається, що години ці незліч.
Які з тобою разом вже не ходим.
З недавніх пір нестерпні ці думки.
Бо лиш про тебе думаю я днями.
Лиш згадую я поцілунки ті палкі.
В твої обійми хочу до без тями.
З недавніх пір, і в цьому вся біда.
Що лиш з недавніх, що пройшло так мало.
Але я знаю, пройде час, не без сліда.
І це "з недавніх пір" ми змінимо на "так давно було".
09:06
08.07.2013
Це лише маленьк негаразди...
© Copyright: Ольга Тришина, 2013
Свидетельство о публикации №113070802861
Свидетельство о публикации №113070802861
Рецензии