Руки в небо

І як ніби щось в середині зірвалось.
І останній поцілунок в скроню.
З очей сльози важкі обірвались,
Макіяж і по обличчю, по колінах, по долоні....

Сльози ллялись, і жага кричати.
Десь в провалля на смерть обірватись.
Біль словами цю не описати.
Не вистачало власних рук, щоб обійнятись.

Де взялися сили щоб піднятись?
Врятувала думка лиш про маму.
Мої сльози можуть їй віддатись.
За дочку розбиту, й її драму.

І немов за мене, переставляв хтось ноги.
Зайшовши до дому, нічого не бачу.
По кімнатам тихо, йшла босоного.
Бо лиш для мами в житті я щось значу.

Вкрившись з головою, щоб від всіх сховатись.
Себе ж не покинеш, хоч би як старатись.

Ти тримаєш сильно.
Чим?
Не зрозуміло!
Мене не покидати, прошу я не вміло...

Час лише банальність.
Головне бажання!
В небо тягну руки.
За своїм коханням...

Попрошу я в Бога, час терпіння, віри...
Для тебе й для себе, бо ти ж не повіриш.
Ніхто не потрібен, хочу щоб взаємно.
Лиш ти, лиш я, в небо.
Разом.
Не від'ємно.

23:41
04.07.2013