Пянить своїм теплом весняна тиша.
Перебирає пальцями невидимі струни душі.
І спогади з них дивні виринають,
І вже не знаєш які з них були а, які з них ні.
Змішалось все, що було, є й що буде.
І потонув ти у собі,
Навколо ходять мовчазні й похмурі люди.
Від сонця заховав очі свої.
Де вибух цей, що змінить напрям руху
З руїн якого проросте нове,
Ця довгожданна зміна парадигм...
Будем надіятись, той хто ступає, той іде...
В очiкуваннi...
© Copyright: Василий Комарницкий, 2013
Свидетельство о публикации №113062901117
Свидетельство о публикации №113062901117
Рецензии