Жінка, яка пише однакові листи своєму коханцю зо дня у день, уже 480 років сама. Вона ніколи не відчинить дверей, вона ніколи не впустить сонце у прочинене вранці вікно. Вона розтулить повіки вночі, коли всі сплять, і помандрує по зорям до його зоряної могили. Вона візьметься за руків’я меча, що слугує могилі хрестом, і подумає про безглуздість цієї війни, і про те, що могила, напевно пуста, і ніколи нікого в ній не було. Вона повернеться у сон. На ранок усе забудеться. 480 років виявляться 480 хвилинами. Сонце світитиме крізь квіти фіранки. Липа цвістиме у фрамугу.
Терне сірником. Поставить чайник. Нюшитиме каву, ту шо п’ють у Львові в дощ.
Коли паде дощ
© Copyright: Олись Лапковский, 2013
Свидетельство о публикации №113062306544
Свидетельство о публикации №113062306544
Рецензии
Печальная красота 480-летней выдержки ))) И почему-то привиделся акинак на вершине кургана... Обожаю запах цветущей липы.
Ян Кунтур 07.07.2013 10:05 • Заявить о нарушении
Ян Кунтур 07.07.2013 10:05 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.