Маска

Кімната, темрява і телефон –
Картина кожному знайома…
Коли весь світ –  не більше ніж картон,
Коли життя – суцільна кома…

Коли в «Контактах» сотня  номерів,
Та жоден не подзвонить, не напише,
А соціум весь як здурів,
І все навколо ніби лишнє,

Ти мовчки натискаєш «Play»,
Навушник вухо затуляє,
І вже проблем, незгод, людей,
Подразнень психіки немає…

У ритмі треку губи й тіло,
Із кров’ю вже змішались ноти…
Це саме те, що ти хотіла,
І к чорту час, людей, банкноти,

До біса всі закони світу,
До біса правила життя,
Вже роль закінчилась, завіса –
«Хоча б тепер я дійсно я…»

Нема нікого… Кому грати?
Для кого бавитись крізь  плач?
Нема для кого вже вдавати,
Що ти  не жертва, а палач,

Те, що наточена сокира,
І ти готова всіх рубати…
Та зараз ти в своїй квартирі,
І маски всі вже можна зняти,

І оголити біль, як в порно,
З словами: «Я не можу, мушу»,
А завтра знову, вже повторно,
За ними заховати душу,

І ув’язнити правду в них
Про втому, страх, переживання…
І голос серця вже затих,
Сьогодні він звучав востаннє…