Вони мов острів осторонь
жаги і течій каламутних.
Вже пройдена по схилах скронь
долонями країна смутку.
Та хрипко твердять про любов
із хащі риби, як папуги,
й медузи пропливають повз,
немов легені повні туги.
І щось, як збільшувальне скло,
на відстані між ними стало,
вустами, пасмами й чолом
світ заступаючи востаннє.
Щось зводить на зворотній шлях
тих двох. І розтуляє губи.
Й сплива між ними словобульба,
дитяча кулька. Сонцесхід.
Загиблi коханцi
© Copyright: Стихи Юрия Меняйло, 2013
Свидетельство о публикации №113062202230
Свидетельство о публикации №113062202230
Рецензии