Йти у пам’ять. Тектися у відчаї,
засудивши на свій ешафот.
Та зворушити кожне обличчя і
стерегти на присутність твого.
Повертатися знову. Та наново
шепотіти морям через край:
«берег — Ти», і тебе океаново
обіймати. Хвилинно, нехай,
але ж потім, чекати у сутінках,
розчинитися вщент. Геть увесь,—
як вода, що лишається сутності
та звертає себе до небес.
Океан
© Copyright: Юлиус Цизман, 2013
Свидетельство о публикации №113062105426
Свидетельство о публикации №113062105426
Рецензии