В безликій масі чорно-білих днів
Я бачу світло, що виплива з туману,
Я бачу кольорову мрію снів,
Канву буття, що виткана з дурману.
Ми всі шукаєм шлях, що приведе туди,
Де щастя небесного квітнуть сади,
Де грона звисають з винограду життя,
Річки течуть не знаючи кінця…
Усе це так, лише одне не вірно,
Занадто щастя ми шукаємо настирно,
Для відпочинку, навіть, часу не знайдеш.
Усе ідеш, ідеш, біжиш, наздоганяєш,
А що знайшов, часом, і сам не знаєш.
Це – мрія усього твого життя,
Чи пилина, що очі застелила,
Чи злість, що правди тих лишила,
Хто сенс хотів в житті цім віднайти.
Йти з часом поруч – це не відставать позаду,
Іти вперед без спотикань – це міф,
В житті усім би вистачило й разу,
Щоб зрозуміть, що правий був Сізіф.
***
© Copyright: Наталья Красуленко, 2013
Свидетельство о публикации №113062103777
Свидетельство о публикации №113062103777
Рецензии