Дзвони.
Коли раптом з вікна
Ти очами торкнешься зірок.
Або хоч
цегляна стіна,
Не даючи зробити крок,
раптом схопить тебе самотнього.
Ти дзвони.
Не лишай надії.
В нерішучості більше істотнього,
Ніж упевненість в кожної дії...
Не дзвони,
Як думок коливання
Розвертають до низу спогади,
Коли є злочинне бажання
Невліковані рани потрогати.
Не образою -
Словом байдужим,
За уявне своє життя
Не спроможні душою здужати
Через зайвих дзвінків сміття..
Дзвони
© Copyright: Мария Опренко, 2013
Свидетельство о публикации №113061908243
Свидетельство о публикации №113061908243
Рецензии
