***

 Людям свойственно убивать тех, кого они любят.
 Они делают это случайными фразами, тихим молчанием.
 Обрекают на одиночество, наши души ищут, а затем губят,
 Привязывая к себе древними заклинаниями.
 Они заставляют нас ощущать медленное течение времени,
 Забывая дарить хоть немного любви в ответ.
 А нам потом приходится жить, опуская плечи под тяжестью этого бремени,
 Храня события нашего яркого прошлого как секрет.

 
Ну, и украинский вариант тоже.
 
 Людині властиво вбивати того, хто її кохає,
 Роблячи це раптовими фразами і тихим мовчанням.
 Хтось прирікає нас на самотність, беручи душу, а потім тікає.
 Прив’язуючи до себе за допомогою якогось давнього заклинання.
 Потім навіть троянди обходимо кущі тернові,
 Відчуваєм повільний хід часу, вважаємо його за темницю.
 Не відчуваєм турботи, потребуючи хоч краплі любові,
 Зберігаємо наше минуле і те, що лишилось, як таємницю.