Моя любове...
Моя любове – як з тобою жити?
Ночей нестямність – витримать без тебе?
Ковтало розпачі сльозливе небо,
Стенало запобігливо і звикло.
Гвалтовним болем – безміру вагітна,
Стискають серце зашкарублі пута.
І колобродить відчаю отрута.
У мареннях чіпких тону самітна.
Химерами буденнить день хапливий.
Думок гірких накочуються хвилі
Одноманітним очманінням.
Було? Домівка – прихисток – родина…
Було? Кохана, сонечко, єдина…
Шмати боління…
Свидетельство о публикации №113061403677
Відпустіть з Богом чіпкі марення, гіркі очманіння - навіщо труїти душу фантомами минувшини? Крім шматів боління - в них анічогісінько !
А тим часом - не буденність, люба Надюшо, а найщасливіший момент "ЗАРАЗ"- відходить у Вічність...без Вашої участі у ньому, без насолоди ним !
Прегарно написано! З любов'ю - Марго
Долоні Творця - наш найнадійніший ПРИХИСТОК!
Маргарита Метелецкая 15.06.2013 11:06 Заявить о нарушении
Росой холодной потекла,
И журавли уносят лето,
И журавли уносят лето,
Раскинув серые крыла.
Звенит высокая тоска,
Не объяснимая словами,
Я не один, пока я с вами,
Деревья, птицы, облака,
Деревья, птицы, облака.
Кружатся листья, как записки,
С какой-то грустью неземной,
Кто не терял друзей и близких,
Кто не терял друзей и близких,
Пусть посмеётся надо мной.
Звенит высокая тоска,
Не объяснимая словами,
Я не один, пока я с вами,
Деревья, птицы, облака,
Деревья, птицы, облака.
Немало мы по белу свету
В исканьях радости кружим.
Порой для слёз причины нету,
Порой для слёз причины нету,
Но кто не плакал, тот не жил.
Звенит высокая тоска,
Не объяснимая словами,
Я не один, пока я с вами,
Деревья, птицы, облака,
Деревья, птицы, облака.
И часто плачем мы невольно,
Когда дожди стучат в окно,
Не потому, что сердцу больно,
А потому, что есть оно.
Звенит высокая тоска,
Не объяснимая словами,
Я не один, пока я с вами,
Деревья, птицы, облака,
Деревья, птицы, облака.
Маргарита Метелецкая 15.06.2013 11:10 Заявить о нарушении
Маргарита Метелецкая 15.06.2013 11:17 Заявить о нарушении
Маргарита Метелецкая 19.06.2013 11:20 Заявить о нарушении