І ніби усе життя у ритмі твого построку:
з одного міста в інше,
з одної халепи в більшу,
і ніби розумна, і ніби така, нівроку,
тікала-тікала і витекла.
І в цих заторах, і-мейлах, дзвінках, прописках,
у передмісті,
у поганих вістях,
з відкритим серцем, але заниженим тиском
простягаю тихо назустріч руку.
І ніби вже січень, лютий, нарешті червень,
ускладнено трафік, у
графіку
без перерви -
живу від будильника до новин
поряд, навпіл.
Долаючи страх і ковтаючи ліки,
на правім і Лівобережній
без копійки збережень,
але з вірою і прощенням люблю настільки,
що можу видихнути.
Видихнути
© Copyright: Мария Лихошерстова, 2013
Свидетельство о публикации №113061008401
Свидетельство о публикации №113061008401
Рецензии
