Дмитро Славич - Стоiть стара кавъярня в мiстi Лева

Зашёл  в  кофейню,  старую,  как  Львов,
Наш  город  кофе,  пива  и  скульптур.
Там  -  королева!  Всё  отдать  готов  -
Мне  словно  в  сердце  выстрелил  Амур!

Сел  в  уголок.  Приносят  чашку  кофе.
Я  наблюдал  за  сотней  разных  глаз.
И  утро  мая  мне анфас  и  в  профиль
Смеялось  в  людях.  Я  увидел  Вас!

Вы  так  вошли  -  остановилось  время.
От  Вас  я отвести  не  в  силах  взгляд!
Любовь,  навек  в  душе  посеяв  семя,
С  улыбкой  нежною  влила  мне  в сердце  яд.

Звучала  музыка. Был строй  мелодий  нов  -
Как  эхо  шёл  с  гармонией  моментов.
Глазами  Вам  сказал  так  много  слов  -
Не  говорил  я  лучших  комплиментов!

В  кофейню  люди  постоянно  шли.
А  мы  уже  друг  с  другом  рядом  сели.
И  поняли,  что   счастье  вдруг  нашли.
А  столько  лет  без  встречи  пролетели…

Любовью  одарил  весенний  Львов.
Такой  любви  мы  никогда  не  знали.
Пусть  миллионы  сложены  стихов
И  миллионы  песен  пусть   звучали.

Увидел  Вас  -  назад  дороги  нет,
И  две  судьбы,  соединив  тропинки
Над  этой  бездной  одиноких  лет,
Сердец  соединили  половинки.

Кофейня!  -  мы  тебя благодарим:
В  твоём  уюте  часто  отдыхает
Простой  Амур  за  столиком  в глуби
И  стрелы  точно  в  сердце  посылает.

А  Львов  уснул. Покинул  сцену  день,
И  ночь  свою  завесу  опускает.
И  одиночества  уже  не  ляжет  тень
На  сердце,  что  любви  яд  принимает.

В  сон  погрузился  Солнце-бог  Амон,
Укрывшись  одеялом  звездной  ночи.
Счастливый  сплю,  и  мне  приснился  сон:
Кафе,  Амур,  чудеснейшие  очи.


оригинал стихотворения Дмитро Славича:

Стоїть  стара  кав’ярня  в  місті  Лева.
У  місті  кави,  пива  і  скульптур.
Зустрів  я  там  прекрасну  королеву    -
і  ніби  в  серце  вистрілив  Амур.

Я  сів  в  кутку,  замовив  філіжанку.
Спостерігав  за  сотнею  очей,
я  слухав  шепіт  весняного  ранку,
і  бачив  радість  в  посмішках  людей.

Вона  ввійшла  -  і  зупинився  час.
Я  погляду  відвести  був  не  в  силах. 
Любов  довіку  полонила  нас
так  ніжно,  щиро    і    сором’язливо

Лунала  музика  і  мелодійний  спів
лиш  навівав  гармонію  моменту.
Очима  ми  сказали  безліч  слів
і  це  було  найкращим  компліментом

приходили  в  кав’ярню  люди,  йшли
а  ми  собі  тихенько  розмовляли
як  ми  одне  без  одного  жили?
чому  раніше  ми  не  зустрічались?

Любов  подарував  весняний  Львів
яку  ніколи  ми  не  відчували.
Мільйон  про  неї  складено  віршів,
мільйон  пісень  про  неї  заспівали.

Один  лиш  погляд  -  і  змінився  світ,
і  долі  дві  зійшлись  в  одну  стежину
після  безодні  одиноких  літ
кохану  серцю  я  знайшов  людину

Стара  кав’ярня,  дякую  тобі 
за  те,  що  часто  тут  відпочиває 
й  сидить  Амур  за  столиком,  в  юрбі
і  влучно  стріли  в  серце  посилає

А  Львів  заснув.  Зі  сцени  вечір  йде
а  ніч  свою  завісу  опускає
самотнім  вже  ніколи  не  буде
щасливе  серце,  що  когось  кохає

У  сни  поринув  стомлений  Амон
укрившись  ковдрою  із  зоряної  ночі
щасливий  сплю  я,  бо  приснився  сон
де  бачу  я  її  чарівні  очі.

Папка 23 - стихотворение 97