Не хочу слiв занадто голосних

 Не хочу слів занадто голосних, -
Я знаю їм ціну: вони дешеві...
Та як же розрізнити: де вони,
А де - душевний крик, як міст дієвий?...

Не хочу слів занадто голосних.
Я їм не вірю вже. Дай, Боже, сили!!...
Закрив би вуха, щоб не чути їх.
Закрив би очі, щоби не гляділи...

Не хочу слів занадто голосних.
Я геть заплутав. Не знайти дороги.
Кохання хочуть всі, - і я - із них.
І може, навіть, самий з всіх убогий...

Не хочу слів занадто голосних.
Не хочу чути й шепіт чи зітхання.
Прогнати хтів би геть з життя усіх,
Хто не дає, а просить лиш кохання.

Де бомбу взяти, щоб зірвати світ?
Набридла дико власна одинокість!
Набридли всі, і сам собі обрид, -
Бо вже не той, що був: не маю спокій.

Шукаю в біганині у собі.
Впускаю всіх. Уже створився натовп!
А сам - один, як досі був один.
Як в полі воїн, що стоїть затято.

Стомився чути голосні слова.
Не чую їх: не досягає серця!
Як вітер в полі свище й завива, -
Так пустота тих слів в мені озветься...

Завити хочу, мовби ураган!
Розбити вщенту створене до досі!!..
Стомився я глядіти на обман.
На той, що сивиною вплівся в коси.

Його фарбують так, - не розрізниш!
Не довести фальшивку слів кохання.
Не хочу слів занадто голосних.
Я хочу тиші. Хой вона настане.

14.11.2012
Братіслав Лібертус