***

ти все таки поруч,але не зі мною
вже більше не вірю жахливим словам
прийшла я в цей світ молодою весною
та шлях засліпив бліднолиций туман
прийшла з неймовірним коханням у серці
розкрилася квіткою в синіх очах
ти рвав пелюстки,я гадала "минеться"
і знову верталась,долаючи страх...
нічого немає,зостався лиш попіл.
палає вогнем "бездоганний букет"
чому ти вродився на стільки жорстоким
ненавиджу тебе,проклятий естет.
не хочу і чути слова про кохання,
душа не бажає загублених мрій
лиш в очі йому подивитись в останнє
й навіки позбутись безглуздих надій
була я весною,якщо пам'ятаєш
летіла на крилах співучих птахів
та що ти від мене постійно чекаєш?!
віддамся в полон до нещадних снігів
і стану зимою ..позбавлюся віри
та сердце своє заховаю у лід
а зло,що не знає ніякої міри
охопить нахабно мій внутрішній світ
це все...я не винна,бо просто кохала
і йшла як по лезу тонкого ножа..
ночами так жадібно сльози ковтала...
хто знав,що у людях також є іржа.
сховалась у панцир суворої ночі..
не бачила сонця вже тисячі днів
скляні та пусті розчаровані очі
а дух боротьби від нещастя зомлів..(с)