Над родючими колись, землями
Зграї живих колись птахів,
Сидячі на дротах та антенах,
Чекають теплих мабуть, років.
Рік у рік їх веде сузір’я
І летять птахи на знайомі дахи
Та скидають вони на ніч пір’я
Мають право мати гріхи.
І людиною стане пташка
Буде вулицями блукати
На світанку одягне знов пір’я,
Краще все ж таки вміти літати?..
Над рідною землею проллється
Крик від болю втрати ночі,
Мабуть сумно їм в небі живеться
Проміні сонця для них кати.
Так що знай, як летить над тобою
Синя пташка з сумними крилами,
Це людина живуча весною,
Це істота наповнена мріями.
Людоптах
© Copyright: Маршруткавкосмос, 2013
Свидетельство о публикации №113052903853
Свидетельство о публикации №113052903853
Рецензии