А на пороз б даvk ruta Рута

Коли навколо ні душі,
коли навколо зірвані всі квіти,
коли розплакались дощі,
а по кутках плачуть маленькі діти!

Коли спухає вся любов,
коли нема слів для страждання,
коли навколо біднота,
а у душі нема вже місця для кохання!

Коли пускати сльози вже не має сил,
і небо стулить двері в рай назавжди,
коли розкидані думки,
вічне питання*що ж буде завтра?*!

Коли не найстрашніше це гріхи,
і те,що можеш вмерти кожної секунди,
а те,що кожен день одне і те саме,
зів*ялі квіти на столі,
та хворі діти до ліжка прикуті!

І лячно коли діти не твої....
ти їх знайшов змарнілих край дороги,
вони-ті наслідки життя,
яке подарували нам облоги!

Коли одна буханка хліба на столі,
і пачка цигарок в кишені,
де щастя пахло ще колись,
коли сусідський парубок помер,
ледве побачивши ту наречену...

Коли люстерко тріскається вщент,
як тільки бачить те обличчя,
де очі сірі впали в глибину,
а ноги вширину немов тоненьке передплічча!

Коли ти посміхаєшся лишень у ті хвилини,
коли бачиш їжу,
а голову ховаєш під матрац,
щоб спробувать на смак ту славнозвісну тишу...

Де інтер*єр тебе вже не цікавить до дрібниць,
а із сусідів залишився лиш старенький бальник,
де свічка задля спокою не мерехтить,
а на плиті стоїть самотній та єдиний чайник...

Коли ти рвеш волосся від буття,
а прикрашати дійство вже немає сенсу,
і так підеш у забуття,
в раю не відшукавши своє серце!

Тепер боятись смерті вже безглуздо,
коли ти бачив її кожної хвилини,
де навкруги вмирали вже ніяк не боягузи,
а ти дивись очами,як в дитини..

Колись закінчиться цей жах,
піде у землю старий бальник,
та хата буде у собі тримати страх,
і на плиті буде стояти все той самотній чайник!

Наші сліди загубляться в степах,
закриють сонце,
висушать всю воду,
там,де наші люди воювали за всіх нас,
й за невідому нам свободу!