Згортаю сум і рву руками тишу.
Кладу у ніч я мріі на руках.
Вповила іх.Та так і спати лишу,
Та трохи помішаю у думках.
Згортаю біль.І ставлю на полицю,
Нехай для тоі пам'яті живе.
Та Бог відклав для мене ту сторицю,
Що найдорожча в світі над усе.
Згортаю дні,ті,котрі вже прожила.
Збираю те кохання,де лиш цвіт.
Ні,мій Господь,я зовсім не тужила,
Це моі сльози за сто тисяч літ.
Зберу слова,що зовсім не писала,
Пишу вірші бездарні і глухі.
Пробач,що я найкращою не стала...
Пробач,що мало дякую тобі...
Згорну життя,що поскладала в шафу,
Оці моі неписані вірші.
Знайду колись я в небі рідну хату,
Вклонившись тобі щиро до землі.
Ти запитаєш,чом зробила мало.
Чому я не така,яким був ти...
А Янголятко так мені гукало:
-Ти зможеш все...Лиш Господа люби...
Згортаю сум
© Copyright: Вида Вансель, 2013
Свидетельство о публикации №113052809674
Свидетельство о публикации №113052809674
Рецензии