Чи день,чи рік-та все колись мине,
Закине час на плечі як бесаги
Моі вірші,забувши лиш мене.
Пройде морями,полем і лісами.
Чи рік,чи мить-загоіться душа.
І тільки у свята вона кровила.
Згадавши,що із Богом до кінця,
Під його небом помацки бродила.
Чужа чужим,і рідним, і своім.
Ворона біла з крилами до неба.
Не догодила в світі вона всім,
Казали,що нічого ій не треба.
Любила дощ,любила всіх людей,
Самотність лиш впускала в свою хату.
Нікого не було серед гостей,
Зневагою отримує зарплату.
Та щастя в неі,Боже,стільки є!
Це синє небо,сонце,усі зорі.
І підставляє дощику лице.
І дякую так щиро вона долі...
Та все колись мине...
© Copyright: Вида Вансель, 2013
Свидетельство о публикации №113052809429
Свидетельство о публикации №113052809429
Рецензии