Якби ти знала, як щомиті
Душа палає у вогні,
Навік належала б мені.
За це віддав би все на світі.
Якби почула серця стони,
Що наче гірша з аритмій,
То ти промовила б: «Ти мій!»,
Не відпустила би до скону.
І я – в полоні, ти – царівна,
Та й що тобі моя душа.
Твої думки – поняття сталі:
Ти неповторна і чарівна,
А я не вартий і гроша.
Я – дно, а ти на п’єдесталі.
Нероздiлене кохання
© Copyright: Забродский Александр, 2013
Свидетельство о публикации №113052803019
Свидетельство о публикации №113052803019
Рецензии