Станцюй менi, голубко

- Станцюй мені, голубко, на жердині.
Дарма, що в клітці. Поміж прУття пУрхай.
Кружляй і вимальовуй піруети.
Чи я дарма за тебе заплатив?
Співай мені, голубко, соловейком.
Щоб я чманів, дурів від того співу.
Як від вина із луків Совіньйону,
В чарівних звуках марив і хмелів.
Побав мене, моя квітуча пташко.
Чи може мрієш знов, щоб відпустив?
Чого в бідканнях стогнеш, мов монашка,
Яку нахабний пастор спокусив?
Чого ж тобі, невігласко, бракує?
Чи мало зерен в мисці з кришталю?
Чи може не джерельною водою
Тебе із срібних ложечок пою?
І кожен вечір, наче на концерті
Тебе гостям напоказ подаю.
Хвалю тебе, поставу, білу спинку,
Як найгарнішу підданку свою.

- Навіщо ти мене привіз і мучиш?
Хотів собі забав - завів би пса.
Хотів чогось нового, смак розвити -
То я ж тобі не чеська ковбаса.
Я вже давлюся цим криштальним пойлом,
Зерном, що перетрушено сто раз,
Від камінців блискучих непристойно,
Від золота, що ним покритий таз.
Навіщо мені шовкові завіси,
Я й так, немов під пострілом мішень.
Думками пригортаю трави, квіти,
Що око милували кожен день.
Якою можу бути у полоні?
Хай навіть триста раз мене б хвалив,
Та бранка все ж. Рабиня у неволі.
ЧергОву забаганку прикупив.

Ви! Всі оті, хто любить так очима,
Кому охоче долями пограти,
Затямте, що немає гiрш  мужчини,
Котрий у клітці мріє світ тримати.