Якби я зміг забути біль,
Той, що в мені, хоч на хвилину,
Що мов на рану сипле сіль,
Що схожий так на гільйотину.
Який пече, немов вогонь,
Якому так не вистачає
Твоїх живих, м’яких долонь,
З якими біль весь сенс втрачає.
Я полетів би до небес
І залишився там навіки.
Переродився би, воскрес.
Знайшов собі душевні ліки.
Я був би, наче вільний птах,
Який кружляє в небі синім.
Не потерпів би знову крах
І захотів лишитись сильним.
Я б розпочав нове життя,
Лиш повне радості, кохання,
Без краплі горя, каяття,
Пустих промов або зітхання.
І я відчув би всю красу,
Весь кайф солодкої свободи.
Яку крізь болі пронесу,
Крізь всі падіння і незгоди.
А поки що нестерпна ніч,
Пуста кімната, сіра стеля.
А я з думками віч-на-віч,
І аж бридка мені оселя.
Загнала в кут… Твоє ім’я
Звучить в думках, мов на повторі.
А жити як?.. Не знаю я.
Зима… У серці та й надворі.
Зима
© Copyright: Забродский Александр, 2013
Свидетельство о публикации №113052302428
Свидетельство о публикации №113052302428
Рецензии