Коли зоря не зійде в небо,
То що там Місяцю робити.
Мені життя також не треба,
Якщо не будеш ти любити.
Я упаду пожовклим листом
І буду землю укривати.
Не жалкуватиму, що чисто
Я зміг колись тебе кохати.
Безкрайнім буду, мов стежина,
Мов ті безкраї сині ріки.
Шукатиму тебе, єдина,
Бо ти – жива вода і ліки .
Мене не стишить хмара чорна,
Я буду вічно говорити,
Що ти – єдина й неповторна,
Що буду лиш тебе любити.
На солов’я перетворюся
І зможу ніжно заспівати,
Що я нічого не боюся,
Бо зміг таку, як ти, кохати.
Таку розкішну і красиву!
Таку квітучу, мов життя!
Дівчину снів моїх щасливих,
Що вводить думи в забуття!
Я ж забуваю все на світі,
Коли твій погляд ловить мій!
Мої думки стають зігріті,
І жити легше, зрозумій!
Перетворюся я на квітку.
Мабуть, не зможу зацвісти,
Мабуть, зів’яну навіть влітку,
Якщо моя не будеш ти.
Якщо моя не будеш ти...
© Copyright: Забродский Александр, 2013
Свидетельство о публикации №113052302138
Свидетельство о публикации №113052302138
Рецензии