Гладиолус. укр

Коханий! Я в лабетах самоти…
Струнка постава, очі, губи, голос…
Як гірко – не зі мною зараз ти.
Цвітеш, як одинокий гладіолус.
 
Лиш фото маю в рамці на столі.
Вдивляюсь часто в любі карі очі.
…Ти вмів на себе брати всі жалі
І забаганки всі мої жіночі!
 
Твоя усмішка ясно-осяйна,
Як квітка та, що в серці проростає!
Чи береже тебе, скажи, вона?
Чи так же палко, як і я, кохає?
 
Міцний і дужий, твердо ти стоїш,
І квіт, і меч тримаєш наготові!
…Так само красномовно ти мовчиш,
Коли бринять докори у розмові?
 
Чи так же хоче, як і я, вона
Ваш світ від злої долі зберігати?
Ти сильний. Знаю. Але й знаю я
Що легко так стебло твоє зламати!
 
Ти виживеш, звичайно. Переждеш.
Але повік уже цвісти не будеш!
Мечів лише достатньо накуєш,
Слова ласкаві назавжди забудеш…
 
Цвіти, коханий! Пестять пелюстки
Нехай вітрИ ранкові. Миють роси.
Хай бережуть тумани від ріки,
І обминають – люд лихий і грози!
 
Цвіти, рости, красуй на заздрість всім!
Твоя усмішка, руки, губи, голос…
Найкраща квітка приміських садів!
Усміхнений, осяйний гладіолус!