З долоні стерто всі мотузки долі
І не сказати де все почалось,
На серці закарбовані тривоги,
З яких все закрутилось – повелось…
Я вірила… кохала… і тремтіла
Над кожним словом, що зарікся ти,
Проте піти сама тобі звеліла…
І залишився простір самоти.
Ти ясні очі та вуста холодні
Відвів від мене – подих не застиг
Та серце все холоне мимоволі
А в спогадах «прости мене,прости».
І не простила, бо ніщо не вічне
Кохання вабило мій розум у полон
Поет душею пише прозаїчно…
Закарбувавши пам’яті синхрон.
20.05.2013
Стерто
© Copyright: Анна Лужанская, 2013
Свидетельство о публикации №113052010919
Свидетельство о публикации №113052010919
Рецензии
