Я дивлюсь як море плаче.
Плаче як вдова матроса.
І любов до неба скаче,
та любов гірка, поросла…
А матрос на рифах спить,
сном дебелим й неповторним.
Син - нещастя світом бродить,
світом сірим, ілюзорним.
І в очах блакитна завись,
птах несеться в далечінь!..
Вдала до життя ненависть,
Божих позбавляє вознесінь.
Що несуть вдову до неба,
чи кидають в хвилі буйні,
значить в цьому є потреба!
Значит почуття її отруйні!
І крізь дні й страшні віки,
в полум’ї порепалося серце...
Лиш пливуть, вдови вінки,
а з вінками дитяче відерце.
la vedova di un marinaio
© Copyright: Мэлс Амье, 2013
Свидетельство о публикации №113051600599
Свидетельство о публикации №113051600599
Рецензии