Я п’ю прив’ялу тишу саду твого,
Що розгорнувся і квітне на тілі.
Щебетання, вурчання пташок моїх
Солодко п’яніють у твоїм бутті.
Замкни у моїх долонях свою ненависть
Та проживи зі мною весь причалений гнів.
Розкрийся, розцвіти ти весною моєю
Та подаруй гострий поцілунок як ніж.
Плекати це тіло, немов кров з молоком -
Це незаймане щастя у твоїй душі.
Дай політати до сонця з тобою,
Нехай воно спалить наші тіла.
Коханням тоді наповняться душі
Зможем ласкати не власне природу
Будем займатись сатисфакцією душ!
Я п ю прив ялу тишу саду твого
© Copyright: Ната Терещенко, 2013
Свидетельство о публикации №113051600143
Свидетельство о публикации №113051600143
Рецензии