І знову ти сидиш в нічній сорочці.
На серці тихо ниють слабкі шви.
Здавалося, що все вже відбулося,
Але тобі потрібно ще іти.
Колись давно ти думала,
Що все насправді.
Ну а тепер? А що тепер?
Загоїтись не в змозі рани давні,
І вітер гіркий присмак не змете.
Ти знову не залишишся собою.
Затихне день, і захолоне кава.
Покриє все туман журбою,
Та ти цього, на жаль, не знала.
Ти думала, що все в житті так легко,
До поки не зустріла вітру в полі.
І всі надії полетіли так далеко,
А ти залишилася знов одною.
Самотня, боса, сонна, мов дитина.
Сукня з думок й старих пластинок
Стерта.
Для них усіх давно ти не єдина,
Після отих бездумних і плаксивих
Злетів.
***
© Copyright: Карина Дашко, 2013
Свидетельство о публикации №113051107962
Свидетельство о публикации №113051107962
Рецензии